Кинджали, леопарди, мопед, бавовна, град, смерч, приліт, орк, марка Укрпошти, війна, незламність, тривога, укриття, чисте небо, «Спокійної ночі»… Немає жодного сумніву в тому, як саме кожен з вас зараз зрозумів ці слова. Рівно рік тому усі вони означали для нас зовсім інше. У нас усіх було інше життя, інші плани, інші мрії… Рівно рік тому кожен з нас був зовсім іншим…
24 лютого 2022 року незадовго до 5 години ранку більшість із нас прокинулись не від будильника, а від звуків, які закарбувалися в пам’яті на все життя. Що ми відчули тоді? Страх, невідомість, злість, неприйняття реальності…
Здається, в перші години час зупинився… Але українці виявилися значно сильнішими, дружнішими, витривалішими, ніж про нас думав увесь світ. Ми навчилися вчитися, вчити, допомагати, ми навчилися жити навіть у таких умовах. Повітряні тривоги стали постійним супроводом нашого життя. І слово «укриття» набуло іншого сенсу. Вони стали нашим порятунком. Ми навчилися там не просто пересиджувати тривогу, ми навчилися там посміхатися, адже ми там граємо в ігри, співаємо, святкуємо, вишиваємо, даємо міні-концерти, тренуємося, а іноді навіть навчаємося. А після закінчення навчального процесу, коли учні вже вдома, вчителі під час тривог здобувають вміння стріляти.
Сьогодні учні та вчителі нашої школи глянули на минулий рік і подумали, що саме у нас змінилось за цей час: хтось знайшов себе у волонтерстві, хтось нарешті перейшов на українську мову, а хтось із нас зрозумів, що як би добре не було за кордоном, та все ж вдома – найкраще. А на коридорах було організовано виставку онлайн-малюнків, які учні нашої школи малювали в перші місяці після повномасштабного вторгнення.
Скільки б не було горя та печалі, життя продовжується далі! Адже ми пройшли шлях від паніки: “Що робити, як жити?”, до впевненості в собі, ЗСУ та ППО. Дякуючи нашим героям, ми неодмінно переможемо! Ми нарешті дочекаємось весни! Наша Україна обов’язково розквітне!
